А я не так легко відпускаю людей, на жаль.
Вони у памʼяті моїй залишаються навіки.
Гніздяться там, наче перелітні птахи
З перебитим крилом, до якого не знайдуть ліки.

Усі моя завершеність та самостійність
Помножена на відсутність тебе.
А кожен ранок починається з жалю,
Що неситими котами душу шкребе.

Годинник невблаганно відбиває опівночі.
Абсурдність буття прогнозує швидкий кінець.
Усе, що мало значення вчора, сьогодні -
Лише пусті слова, пил, зійшло нанівець.

Хто ти, що тримає серце моє в лещатах?
І чому саме ти, серед безлічі інших жінок?
Всі чесноти твої для мене не мають значення,
Та пронизує голос твій все одно до кісток.

Кожен видих твій, кожен зойк та сміх,
І мовчання твоє, красномовне і гордовите.
Я не чув роками, але все памʼятаю, все...
І в мені, воно, схоже назавжди залишиться жити.