Насправді, до початку війни, в мене були «нормальні» стосунки з росіянами. Я навіть був двічі в Самарі, бо там живуть мої родичі по материнській лінії. І навіть мав там швидкоплинні стосунки з дівчиною, імʼя якої вже і не памʼятаю.

Родичі мої з Казахстану, але переїхали туди з якоїсь причини. І цей пост, насправді, зовсім не про політику, а радше про «побутову» лінгвістику.

Мені неодноразово доводили, що української не існує, що вона штучна і скоріше походить від російської. З цим я, безумовно, погодитися не можу.

Очевидно, російську я розумію. І не просто розумію, а знаю її краще за більшість росіян (на жаль). Через те, що я колись давно навчався в останньому російськомовному класі в своїй школі.

Я також розумію білоруську мову, однаково на слух та письмово. Хоч і послуговуватися нею не можу. З огляду на те, що коефіцієнт лексичної подібності між нашими мовами найвищий. Що значить, що в нас найбільша кількість спільної лексики, та найбільша кількість спільних граматичних та фонетичних рис.

Російська йде аж після польської та словацької.

А чи розуміють росіяни українську чи білоруську? Варто зазначити, що питання скоріше про письмову мову (яку зрозуміти легше).